Головний герой роману це негр Том, вже немолодий проте все ще сильний та міцний. А ще добродушний і поступливий, відповідальний, чесний та побожний. Належачі гарній родині Шелбі, він фактично є більше найманим працівником, ніж рабом. Живе з дружиною та дітьми і займається господарством. Але відповідно до закону він є власністю. І навіть дуже гарні та добрі люди у нашому світі можуть мати фінансові труднощі (навіть, мабуть, частіше ніж інші). В наслідок чого містер Шелбі вимушений його продати.
Так розпочинається ця довга і сумна історія. Тут є все. Різні герої — гарні і погані, світлі і темні, злі і добрі. Різні життеві ситуації — знахідки і втрати, радість і горе, надії і відчай. Тут є ковбої і погоні (але зовсім трохи, рівно стільки — скільки потрібно). Є ті, хто біжить від жахів рабства до свободи, не шкодуючи сил і не втрачаючи надії. Але в цілому це історія країни у той період, коли рабство ще процвітало, але вже почав намічатися перелом. Коли люди стали замислюватися над тим, що темношкірі — теж люди. У них теж є батьки і діти, теж є почуття, вони в усьому точно такі ж як і білошкірі. Такі ж люди з плоті і крові. Просто з іншим кольором шкіри.
При цьому в романі безліч світлошкірих персонажів — мулати, квартерони та інші — тобто таких, що мають і чорних і білих предків. Деякі з них зовні навіть практично не відрізняються від білих. Але … чи зробило це їх життя кращим? Чому вони з’явилися на світ? Тому що білий господар має повну владу над своєю власністю. У тому числі над жінками. Але це все одно негри і раби. І білим батькам найчастіше було плювати на таких дітей. І вони були чужі і одним і іншим. А найголовніше — що тривало це аж до другої половини 20 століття. Маючи 1/16 чорної крові можна було стати ізгоєм. Яскравий приклад цього можна знайти в чудовому романі Фенні Флегг «Ласкаво просимо в світ, Крихітка!». Світлошкірі, часто красиві — вони виявилися між двома світами. І роман Гаррієт Бічер-Стоу тут не виняток.
Подібно Махатма Ганді, Том стає символом мирних змін. Він не тікає, хоч і знає, що його повинні продати. Він приймає свою долю і здавалося б — він слабкий? Ні. Його сила не ззовні. Вона всередині. Його сила в його людяності, в його вірі і в його доброті. У його принципах та ідеах. Можна вбити людину, але неможливо вбити його дух. Такий Том.
Хатина дядька Тома була символом рабства і вона ж стала символом свободи. Том не боровся у звичному сенсі цього слова, але його боротьба була не менш важлива. Так само як і праця автора цього роману. Говорив Авраам Лінкольн ті слова, які йому часто приписують або ні, але з огляду на час написання книги, реакцію на неї і на те, що незабаром почалася громадянська війна в США — «Хатина дядька Тома» була в той момент як ніколи актуальна і не могла не внести свій внесок у перебіг процесів, які відбувалися на той час в країні.
Так, та війна не знищила рабство в США. Так, негри ще більше століття були людьми нижчого сорту. Але найдовший шлях починається з маленького кроку. Таким кроком було цей роман. Таким кроком була доля дядька Тома. Людини мирної, доброї і світлої. Який показав, що боротьба може бути різною. Що не завжди на зло потрібно відповідати злом. І що можна своїм прикладом, прикладом свого життя змінювати навколишній світ. Це складно, це довго, а іноді боляче, але так це працює. Зростити нове покоління інших людей, з іншими поглядами, очі яких не будуть зашорені минулим. Єва, Джордж — ось ці нові люди. Які теж своїм прикладом показували оточуючим — що важливо в житті і як варто жити. А прикладом для них був у тому числі і Том. Це той шлях змін, до якого варто прагнути.
Часом це дуже страшна книга, що описує, як жили негри в той час в Америці. А часом це дуже радісна книга, коли ті, у кого не було нічого, боролися і досягали своєї мети. А ще дуже сумна, тому що не завжди відбувається так, як хотілося б. Шалено цікава і правдива. Можна багато про неї говорити. Але її треба читати.