Уявіть собі, що ви вчитель. І у вас є клас 14-ти річних хлопчаків — найгірших учнів у школі. А попереду шкільний конкурс наукових досліджень. І тема, що волею доль дісталася вашому класу для проекту, — розвиток дитини. Що на практиці являє собою роздачу кожному учневі 3-х кілограмових мішечків з борошном в ролі дітей, за якими потрібно буде доглядати протягом трьох тижднів. Та ще й писати щоденний щоденник. Писати тим, хто взагалі пише насилу. Насилу та без усякого бажання це робити.
Чого б ви могли чекати від цієї ситуації? Зрозуміло, що нічого хорошого. Та й взагалі, навіщо потрібен цей проект? Ох, вже цей доктор Фелтом, повелитель усіх ботаників школи, котрий і вигадав усі проекти, у тому числі і борошняних немовлят. Той ще вигадник.
І нічого хорошого у такій ситуації — це був би закономірний результат. В цілому так і сталося, якби не… Саймон Мартін. Міцний здоровань, футболіст, не обтяжений особливими сантиментами. Але він хоче бабахнути у класі борошняну бомбу. Використовуючи 50 кг борошна. Після завершення проекту.
Маховик історії розкручується поступово і початок здається дещо нудним і не передвіщає нічого хорошого. Але це дуже помилкове враження. Далі буде краще. Тому що експозиція готова. Персонажі розставлені по місцях, ситуація описана, тон заданий, поїхали!
Всі події будуть обертатися навколо Саймона. І його борошняної малючки. І у того, що буде відбуватися є свої причини. Причина Саймона — його батько. Який кинул їх з матір`ю практично відразу після його народження. Закономірне питання, яке хвилює навіть такого розбишаку і бешкетника як Саймон — чому? Чому він так вчинив? Саме це питання і буде лейтмотивом того, що буде відбуватися далі.
Хтось як був хлопчиськом — так їм і залишиться. А хтось зуміє зрозуміти та відчути — як це бути батьком. Для того, щоб у майбутньому стати гарним батьком. Але це буде в майбутньому. Не в 14 же років. Попереду ще належить пережити бурхливу молодість, щоб потім, подорослішавши та не забувши цей досвід, стати гарним батьком. Та не втікти.
Фінал історії відмінний. Дуже своєрідний, дещо несподіваний та трохи обірваний, але… Сказано було достатньо. Саме стільки, скільки було потрібно сказати. І нехай дзвенить пісня Саймона, поки він молодий:
Мерщій на схід сонця, пригоди нас кличуть.
Бувайте, рідненькі, все буде гаразд.
Когось вабить спокій й колиска дитяча…
Але я — вітрильник, пливу повсякчас.